купить цена Урюпинск Канабис марихуана

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Это было веселое говно, как-то раз решил я пойти в поиск добротной героиновой закладки, но вместо этого наткнулся на одного парня, который пихал ганджу. Хотел я улететь, попробовать новый фан и взяться за раскумаривание этой штуки.

Понимаешь, этот агрегат в районе был настоящим желтым снегом. Дымил я, будь здоров! А потом зацепил я рэп-тусовку. Эти пацанчики были реально ровные, они знали толк в буме и атмосфере.

Вначале я подошел к ним с нервозностью, но как только начал исполнять свои рифмы, все замерли и слушали. Я рассказывал им про мою дорогу в мир наркотиков, про то, как я скупал шишки марихуаны и прокладывал себе путь к новым переживаниям.

Они абсолютно понимали, что я говорю им о том, что они реально хотят услышать. У них было такое же желание улететь, как и у меня. Мы были одной командой, одной семьей, объединенной дымом и ганджей.

Вот так, брателло, наша рэп-тусовка стала настоящей территорией свободы. Мы проходили через закладки наших реальных дорогих наркотиков, но никто не был против. Ведь мы были ровные и понимали друг друга, делили крутую атмосферу и эйфорию от дыма, который заворачивал нас в свое пламя.

Мы были настоящими наркоманами, хоть и без шприца в руках. Мы находили свой кайф, свою свободу в музыке и наркотиках. Ведь такой уж наш стиль жизни, наша потусторонняя реальность. И это было круто, ман!

Но даже в таких глубинах нашего раскумаривания, мы помнили правила, о которых договорились заранее. Никто не совал нос в наши дела, никто не лез к другим, все было свободно и дружественно. Мы были кайфующей семьей, где каждый находил свое место под солнцем нашей наркотической реальности...

Мы проводили очередной сеанс раскумаривания, когда вдруг пришли наши закладчики. Они разговаривали между собой шепотом, но я заметил в их глазах страх и нервозность.

На следующий день, нашу рэп-тусовку накрыла полиция. Они арестовали половину пацанчиков и сжигали вместе с нами наши закладки. Они изъяли все ганджу, где только смогли, и уничтожили нашу наркотическую свободу. Мы больше не сможем встречаться на наших рэп-тусовках, кайфовать и раскумариваться. Все улетело в небытие, словно дым от выгоревшей закладки.

Я сидел в этой темноте и печали и решил, что продолжу писать рэп. Хоть это и было связано с моей потерей, но музыка стала моим способом выразить свои чувства и эмоции. Сейчас я пишу рэп-тексты, чтобы рассказывать о нашем районе, о нашей потере и о тех замечательных моментах, когда мы были свободными и счастливыми наркоманами.